Тобі мій лист, любий друже.....

apllezel 09.01.2009 в 19:21


 
Беручи до уваги те, що я не позбулася звички іноді висловлюватися занадто відверто, тому прошу не брати до уваги так погано замасковане лицемір*я
 
Я постійно шукаю способу стати такою, якою мені хочеться бути і я могла б стати…якби на землі, крім мене не жили ще й інші люди. Докори чужого сумління « Залишайся такою якою ти є», маячна типу « Мир во всем мире», чи вигуки якоїсь старої шкапи, мовляв « А в мое время…» засмічують мою п’янку свідомість заразом зводять з розуму останні краплі тверезого розуму.
Вечорами в ліжку, згадуючи всі свої незчисленні гріхи й накинуті мені  вади, я гублюся від величезної кількості речей, які вимагають роздумів, і тоді я або сміюсь, або плачу - залежить від настрою. Я засинаю з божевільними намірами: прагнути стати іншою, ніж є, або стати іншою ніж прагну, чи поводитися інакше, ніж я хочу чи поводжуся. Тепер я, мабуть, уже заплутала тебе також. Отже мушу тобі порадити не перечитувати вдруге останні речення й не намагатися в них зануритися, бо тоді ти з цього не виринеш.
 
"Клубок суперечностей" - чи можеш ти пояснити мені до ладу, з чим його їдять? Що означає слово " суперечності" у "наші" часи?
 
Я вже не раз тобі розповідала, що душа моя, так би мовити, розполовинена. Одна половина - мої нестримані "життєрадісні" глузування з усього. Тобто, я не бачу нічого страшного у флірті, поцілунку, обіймах чи у двозначному жарті. Але саме ця моя половина завжди насторожі і тіснить другу, яка набагато краща, чистіша і глибша. Цю кращу сторону ніхто не знає ( майже) й тому так мало людей я ціную у своєму житті.
 
Мені неприємно розповідати тобі про це, та чи я маю право приховувати від тебе "свою" правду? Так маю...і навіть мушу. Бо як казав наш старенький Дядечка Фрейд " Человек не может доверять Человеку" І тому я, поки що, не буду довіряти тобі як людині, але...Але я хочу довіряти тобі як особистість особистості. Отже...
 
Як я вже сказала, існує велика різниця між моїми почуттями та вчинками. Не хочу гаяти час на різні спогади, пояснення чи ще щось у цьому розумінні, з мого життя. На щастя воно тобі не потрібне. Отож бо беру до уваги нашу "другу" зустріч у Києві. Ось те, що треба.
Почуття. Те що я відчувала ( а тоді я відчула, все, що відомо людині)майже ні як не впливало на мої вчинки. В одну хвилину мені захотілося вдарити тебе, але я посміхнулася і щось бубоніла...Мені хотілося сміятися, пригати, хотілося спокою, а натомість все навпаки...Мені хотілося відчути твої руки, та я просто відвернулася та дивилася МТв. А наше "прощання2? Я не дозволила собі багато чого, і я пишаюся цим, але і відчуваю через це смуток...
 
"Клубок суперечностей" - Дідька лисого!!! "Дівчачий лепіт та рожеві окуляри" - не з цієї опери!
 
Я знаю, що зараз ти зі мною погодишся як ніколи! Що до нашої зустрічі взагалі: Все було настільки " Примусово" ( трішки різко, але все ж таки...)Я маю на увазі, що було як не у своїй тарілці.
 
Мені дуже було приємно бачити твоє личко. Твою усмішку, твої очі...в загалом тебе в цілому.
 
Шкода, що так кепсько вийшло. нашої вини в цьому аж ніяк не має. Ну майже не має. Просто зустрілося двоє людей з особистими "проблемами"  на серці. Звідти і сум та розчарованість(???)... Я маю рацію, при наймі для себе.
 
Сподіваюсь, що все минеться. Ти досягнеш того, чого ( чи кого) прагнеш. Я викину з голови, цю примітивну мильну оперу під назвою " Кохаючи покидька". І тоді ми зможемо, нарешті, відкрито та щиро поговорити ( як влітку)...Тільки це не означає, що я не хочу тобі писати, чи чути тебе, ні, навпаки, після прочитання цього листа, можливо відпаде питання "Що сталося" чи "Чому я чую сум"
 
 
Щиро любляча Н.
 
P.S.: Не засуджуй мене, а сприймай, як таку, котрій, теж іноді стає понад силу.
 
 


Рекомендовать запись
Оцените пост:

душевно...

  • (0/0)

спасибо, он тоже оценил

  • (0/0)